Cмерть генерала - Олександр Горобець

Пам`яті друга

Упіймав себе на тій думці, що ніколи ще не писав некролога на смерть друга. Слава Богу, обходилось. А ось нині доводиться.
Прилетіла лиха звістка: на 68-му році життя помер Олександр Васильович Костюк – генерал-майор, колишній заступник командувача Протиповітряної оборони, заступник керівника ГУР МО України.
Родом він із Вінниччини. Колись його батька, Василя Федоровича, заслали керівником автоінспекції в Шаргородський район. Я ж тієї пори після школи прийшов трудитися до редакції районної газети. Сашко якось приніс туди свої юнацькі твори. Відтоді й дружили.
Саша з відзнакою закінчив військово-політичне училище. Був начитаною, грамотною людиною. Служив в Жезказгані (до 1994 р. Джезказган). Незалежність України застала його в Севастополі, де займав посаду начальника політуправління частин бойового забезпечення флоту. Українець за духом і переконанням, багато зробив у ті часи для українізації військових у Криму. Звідти висунутий на посаду заступника командувача ППО по роботі з особовим складом. Був надійною опорою у пана генерала В. Муляви, котрий посідав подібну посаду в Мінобороні, акивно українізовував наше військо.
Колись мене щиро здивував Олександр Васильович, приїхавши до мене в редакцію з несподіваною новиною. Мовляв, хочу залишити високу військову посаду, піти ще повчитися. Збагачуватись знаннями, до речі, було його своєрідним хобі.
Уже в ранзі генерала сів за підручники в Академії Генерального штабу (так, здається, звався той особливий навчальний заклад). По закінченні трудився заступником керівника Головного управління розвіки МО України. Кілька останніх років - на пенсії.
Це ми з генералом Костюком (травень 1995 року) організували вперше в Україні Вінницьке земляцтво у Києві, після якого подібні громадські організації почали рости, як гриби після дощу… Нині їх є по декілька від кожної області.
Мій друг був вельми простою, добродушною, щирою людиною. З ним мені завжди було легко й привільно. Ми розуміли один одно з напів погляду. Особливо ж, коли пан генерал був у формі. Високий, широкоплечий, синьоокий. У шитих погонах, широких лампасах. Не то, що якісь там полковники, яких нині тисячі...
Особливо ж сином генералом гордилася мати - Ніна Петрівна.
Якось ми удвох із Олександром Васильовичем їхали моїм редакційним «Мерседесом» з Києва до Вінниці. Я за кермом. На трасі посеред Бердичева, хто знає цю дорогу, є залізнична колія. Тільки ми наблизилися до неї, як змигнув червоний світлофор. Генерал враз командує: «Вперед! Бо дуже довго будемо стояти. Вони тут надто рано перекривають дорогу…»
Я придавив акселератор, і ми за пару секунд були на протилежній частині траси. «Ф-фу!» - полегшено зітхнув Костюк. «Так не можна вчиняти, але нас змусили обставини…» - сказав, начебто вибачаючись за свою рішучість...
Тільки промовив він ці слова, позаду завила сирена. Міліцейське авто, котре стояло в черзі на переїзд перед залізничним семафором на цій стороні міста почало розворот, і кинулося нам навздогін. Усе це я, холодіючи душею, побачив у бокове скло. Ми перезирнулися. Саша показав мені пальцем на обочину, мовляв, зупиняйся: винні, будемо відповідати.
За мить міліцейська машина хвацько перегородила нам дорогу. Звідти вискочив офіцер і буквально підбіг до моїх, з опущеним склом, дверей. Нагнувся, щоб побачити, хто знаходиться у салоні, і вперся поглядом у генерала. Костюк сидів як маршал на троні, міцносціпивши уста. Міліціянт мимоволі потягнувся рукою до козирка.
-Ви, ви, - вимовив заїкаючись незрозумілою мовою – нім-німножко нарюшілі… С-с-счастлівой дорогі! - Ще й клацнув каблуками. Генерал є генерал!
І ось немає більше мого маршала, нема… Повірте, так шкода…
В Олександра Костюка залишилася безутішна вдова пані Наталя і троє дітей – дві дочки і син, троє онуків.
Вічна пам'ять про тебе, друже, залишиться в наших серцях - усіх, хто тебе знав. Царство небесне, земля тобі пухом.
P.S.
До уваги друзів! Відспівування генерала О.В. Костюка відбудеться о 10 годині ранку п`ятниці, 27 жовтня ц.р., у церкві центрального військового шпителю Києва.
***


Знімок давно забутих днів. Генерал Олександр Костюк (крайній праворуч) тоді ще заступник командувача Протиповітряної оборони України. Ми - в Мукачевому...
Опублікував: Олександр Горобець
Інформація, котра опублікована на цій сторінці не має стосунку до редакції порталу patrioty.org.ua, всі права та відповідальність стосуються фізичних та юридичних осіб, котрі її оприлюднили.

Інші публікації автора

Кузня філософа Миколи Михайлюка...

середа, 20 лютий 2019, 13:50

Кого ми обираємо собі в учителі. Перед днем, коли у нашій навчальній групі мав відбутися перший семінар з філософії, в учбовому закладі сталася унікальна надзвичайна подія. Один слухач з якогось там сусідського з нами, журналістами потоку, начитавшись...

"Чим перед мною завинив Карл Маркс", - Горобець

вівторок, 19 лютий 2019, 19:24

З блокнота письменника. В одне з перших своїх відряджень у якості власкора газети «Сільські вісті» відправився я до Нової Ушиці, району на півдні Хмельницької області. Тієї пори, з літа 1981 року, в завершальну стадію вступала величезна операція тодішн...